Відчуття самотності при проживанні горя втрати.
Самотність йде пліч-о-пліч із втратою, і це факт. Приблизно 67 % людей, що переживають горе втрати, відчувають самотність.
І це не зовсім та, звична нам самотність, коли людина почуває себе ізольованою від соціуму або позбавленою соціальних зв’язків. Як мінімум, те, що ми звикли розуміти під цим словом, не обтяжене всіма тими болючими почуттями, що супроводжують людину у горі втрати.
Для тих, хто переживає смерть близької людини, самотність перетворюється на щось тотальне й неосяжне. Це порожнеча, вакуум, що затягує в себе та, ніби, ізолює від зовнішнього світу.
І, ні, відчуття самотності в людини, що переживає горе втрати, не так вже й залежить від того, скільки людей фізично знаходяться коло неї. Чому так?
Тому що існує 2 типи самотності: соціальна та емоційна. І, якщо соціальна самотність характеризується відсутністю соціального середовища, інтеграції людини в соціумі, то емоційна – відчуттям повної ізоляції, відсутністю близькості з оточуючими.
Як раз емоційна самотність найбільше притаманна тим, хто переживає втрату. Є люди поруч, і їх може бути багато, але все не те. Вони не можуть замінити того, хто пішов, тож на цьому фоні видаються чужими й непотрібними.
Іноді люди поруч схильні до того, щоб квапити скорботного у переживанні горя, коли біль відчай та жах від втрати ще вирують. «Облиш. Годі плакати. Відволічись» – ці фрази викликають лише внутрішній спротив, небажання спілкуватися і відкриватися та відчуття, що вас та вашого болю ніхто не розуміє.
Але небезпека в тому, що емоційна самотність часто призводить і до соціальної. Оточуючі видаються далекими й чужими, тож людина намагається фізично віддалитися та відсторонитися від усіх.
Дбайте про тих, хто втратив близьку людину, намагайтесь зрозуміти і не квапте.
Горе не можна прискорити або перегорнути, як сторінку книги з жахливим епізодом. Але його можна пережити і вистояти.