Горе чоловіків.
Існує певний стереотип, що жінки переживають горе емоційно, а чоловіки – ментально.
Так, ми живемо у світі, де є гендерні ролі та стереотипи. Навіть виховувати хлопчиків в нашій культурі прийнято з позиції «Не плач, ти ж чоловік». До того ж зростаючи, хлопчики доволі часто чують: «Дівчат потрібно не ображати, а захищати».
Тож, нічого дивного, що при переживанні втрати, яка вочевидь є важким потрясінням для усієї родини, чоловіки доволі часто беруть на себе функції забезпечення, опіки та піклування, вибудовування безпеки для сім’ї.
Але говорити про те, що чоловіки не горюють вочевидь неправильно і некоректно. Звісно, горюють. Звісно, переживають втрату. Але проявляють це по-іншому, аніж жінки.
Безперечно, всі люди різні. І кожен переживає горе втрати близької людини по-різному. Тож, одні чоловіки і в горі поводяться, мов непохитна скеля, ховаючи від оточуючих увесь свій біль та розпач, а інші – дозволяють собі плакати, проявляти інші емоції зі спектра емоцій горя, говорити про свої почуття або звертатися за професійною психологічною допомогою.
Тож, немає конкретного алгоритму, як підтримати та допомогти чоловікові у скорботі. Завжди виходьте з того, наскільки та модель допомоги, яку ви пропонуєте, прийнятна та доречна для цієї конкретної людини, чи не вийде з цього щось на кшталт «заподіяти добро».
В кожного з нас є своя власна модель горювання та переживання втрати. Виходячи з цього, найкращим варіантом буде запитати, якої саме допомоги потребує людина.
Комусь допоможе присутність підтримуючих близьких поруч, а комусь, навпаки, самотність. З кимось треба говорити і слухати, а з кимось – помовчати разом.
Якщо ми справді хочемо допомогти людині, що переживає горе втрати, варто давати те, що підтримає саме її, навіть якщо це зовсім не збігається з нашими особистими уявленнями про допомогу та підтримку у скорботі.