Старість не радість, а горе — гидота: чим небезпечний затяжний стрес у пізньому віці
На даному етапі розвитку людства, дозрівання у всіх аспектах змінюється дорослішанням, а зрештою приходить старіння. Саме з крайнім явищем, фізично відзначаються такі особливості, як слабкість зору, притуплення слуху, погіршення нюхових здібностей і крихкість кісткової структури. Але чи це привід для горя та депресивного настрою?
Звичайній людині проблематично адаптуватися до змін, а при цьому й підготуватися морально, налагодити емоційне тло й усвідомити реалії. Більше того, у соціумі прийнято вважати, що старість означає горе та самотність. Очікування таких наслідків і є сильним деструктивним початком у стані здоров’я та якості життя.
Які причини перебування в горі й що найбільше обтяжує людей похилого віку?
Варто враховувати, що жоден десяток років, залишений за спиною людини, тягне за собою безліч спогадів, нереалізованих мрій, втрачених можливостей і пропущених зустрічей. Ностальгія та неприйняття теперішнього часу «вириває» людину з потоку й тягне назад, у минуле. Це і є фундаментом для відчуття себе чужим у суспільстві, самотнім.
Більше того, не варто забувати і про особисту прихильність. Всупереч наявності близького сімейного кола, людина може з гіркотою згадувати втрати друзів, товаришів і слізно бажати або їхньої присутності поряд, або якнайшвидшого «приєднання» до них.
Недарма люди старшого покоління відносяться до групи підвищеного ризику. Постійне горе, навіть незначний стресовий стан, підвищують ймовірність імунодефіциту та роблять організм вразливим до зовнішнього патогенного середовища.
Недарма кажуть, що стрес «відключає» імунітет на 7 днів, а організм витрачає йод при цьому, тому в тілі людей похилого віку його значно менше продукується через низьку активність щитовидної залози.
Що відбувається в них у голові? Як проявляється проблема?
Аскетизм та інтровертність властиві старшому поколінню, і часто виражаються в перегляді телевізійних передач, застарілих газетних заголовків або у бесідах з балакучими сусідами із сусіднього будинку. У страху залишитися одному, людина максимально намагається створити «інформаційний шум» навколо себе й побудувати ілюзію залучення до якихось процесів.
Таким чином, намагаючись створити відчуття руху навколо себе, вона усе більше поринає в брехливість того, що відбувається, а коли виходить з цього — наповнюється горем та відчуває порожність всередині.
Також, горе та почуття самотності прямо впливають на смертність. Вплив на серцево-судинну систему та висока ймовірність когнітивної дисфункції — вдалі та обґрунтовані підтвердження. Тому вкрай важливо приділяти особливу увагу старшому поколінню не тому, що вони «як діти малі», а тому що емоційне тло вимагає чуйного та ретельного нагляду, адже від цього залежить подальше життя.
Як вирішують цю проблему в інших країнах?
У європейських країнах, де органи опіки та нагляду поставлені на більш високий рівень, ніж у СНД, давно застосовується практика організації спільних походів, вечорів пам’яті, спортивних заходів та літературних гуртків. Усе для того, щоби максимально соціалізувати людей і відвести від думок про смерть, самотність, не дати сумувати.
Пам’ятайте, що людина — соціальна особистість: потребує уваги, комфорту та задоволення власного бажання бути почутим. Якщо вона не в змозі подбати про особисте здоров’я, то не полінуйтеся проявити турботу. «Як ви, так і з вами». Кожен колись перебуватиме в подібному стані.