Захисні механізми пам’яті
Протягом життя з людьми відбуваються різні події. При цьому позитивні події люди запам’ятовують частіше, ніж неприємності. Через це може створюватися враження того, що раніше було краще. Чим же це обумовлено?
Справа в тому, що психіка людини таким засобом захищається від неприємних спогадів.
В основі забування невдач і розчарувань лежить такий механізм як витіснення або мотивоване забування. Механізм мотивованого забування детально охарактеризував Зигмунд Фрейд. Психолог описав витіснення як мимовільне усунення в несвідоме небажаних спогадів, почуттів і думок.
При цьому болючі спогади придушуються в свідомості. Мозок прагне витіснити зі свідомості минулі невдачі, дитячі образи, імена неприємних людей, неприємні зустрічі і розмови. Витіснення відбувається при підвищеній чутливості до емоційних подій для захисту від загрозливих думок. Так, люди мають схильність витісняти з пам’яті такі нестерпні й болючі спогади як військові події, вбивства, зґвалтування та інші важкі для психіки речі, які є травмуючими. Таким чином психіка захищається від травмування. Забування в такому випадку відбувається на несвідомому рівні. Людина не розуміє те, що в її пам’яті відбувається забування події.
Ще одним механізмом захисту психіки від неприємних спогадів є подавлення. На відміну від витіснення, яке відбувається несвідомо, подавлення відбувається активно і усвідомлено. Подавлення виникає тоді, коли людина навмисно уникає запам’ятовування небажаної інформації. Таке забування проявляється в тому, що людина активно уникає всіх думок, які пов’язані з несприятливим спогадом. Тобто людина усвідомлює свої почуття та емоції, та вибирає їх пригнічувати. Це в решті-решт може привести до забування.
У тому випадку, якщо пережиті в минулому події були вкрай травмуючими та викликали вкрай інтенсивні негативні емоції, подавлення думок про цю подію супроводжується униканням будь-яких стимулів, які можуть про неї нагадати, і сильним страхом перед такими спогадами.
Проте, позбутися таких спогадів повністю не виходить – вони «прориваються» у вигляді мимовільних патологічних переживань – флешбеків. Під час такого повторного переживання людина немов повертається в травмуючу ситуацію, відчуваючи всі тяжкі переживання так само гостро, як і в момент події. У найбільш важких випадках можливі фрагментарні ілюзії чи галюцинації (окрик, звук пострілу, плач дитини тощо). В таких випадках захисні механізми психіки виснажуються і формується посттравматичний стресовий розлад.
При цьому, навіть якщо подія була забута, це не означає, що вона стерлася з пам’яті назавжди.
Вона може спливати в пам’яті, наприклад, у вигляді сновидінь. Крім того, при деяких обставинах ці спогади можуть вийти на свідомий рівень. Тоді людина згадує забуте. Це може відбуватися і в процесі роботи з психологом. Коли включаються захисні механізми пам’яті, психіка витрачає дуже багато енергії.
Такі забування спрямовані на збереження ментального здоров’я. Вони існують для захисту людини від перенапруги, тривоги, депресії, небажаної поведінки, а також для збереження здорової особистості.
Однак у витіснених і пригнічених спогадів є ще й негативна сторона. Такі забування часто призводять до несприятливих наслідків. Подавлення може привести до внутрішньоособистісних конфліктів та гніву. При подавленні у людини є більше можливостей згадати подію та розібратися в причинах свого стану. При витісненні ж людина взагалі не розуміє, що може служити причиною її неприємних емоцій та поведінки.