Психосоматика – не все так просто
Ще великий лікар та філософ Гіппократ розглядав хворобу як порушення відношень між суб’єктом і світом, він був переконаний, що лікувати слід не хворобу, а самого хворого. Так за канонами класичної медицини, хвороба перш за все розглядається з позицій єдності душі («психо-») і тіла («сома-»), а лікування проводиться враховуючи індивідуальні особливості пацієнта, беручи до уваги характер захворювання та середовище.
Сучасний рівень медицини дозволяє впевнено сказати, що будь яка захворювання, навіть якщо вона і не супроводжується руйнівними змінами мозкової діяльності, впливає на психіку хворого. Внаслідок появи різних форм реагування на хворобу: страхів, хвилювання, неспокою, під впливом побоювань за наслідок хвороби, змінюється особистість. Зворотній зв’язок має суто індивідуальні прояви, але однозначно вносить нові якості в особистісну рівновагу і специфіку психіки.
До психосоматичних захворювань відносяться захворювання внутрішніх органів і систем організму, які виникають внаслідок впливу психічних та емоційних факторів. Це хвороби, які, як кажуть в народі, виникають “від нервів”.
Реакція особистості на соматичне захворювання
Кожна людина реагує на звістку про хворобу по різному, здебільшого в такій ситуації (особливо при важких станах) характерні розпач, пригніченість, туга, відчуття вкороченої перспективи, безпорадності та підсвідомий страх смерті. Реакція особистості на хворобу залежить від самого захворювання, його темпів розвитку, уявлення про хворобу у самого хворого, характеру лікування, від його оточення та відношення до хвороби родичів і навіть співробітників.
Відомий фахівець з психології Рохлін Л. Л. виділив такі варіанти відношення особистості до хвороби: астенодепресивний, психоастенічний, іпохондричний, істеричний, ейфорично-анозогнозичний.
- При астенодепресивному варіанті – емоційна нестійкість, нетерпимість до подразнювачів, послаблення спонукання до тривожності. Такий стан сприяє неправильному відношенню до хвороби, сприйняттю в сутінкових відтінках усіх подій, що звичайно несприятливо впливає на перебіг захворювання і знижує успіх лікування.
- Психоастенічний варіант – хворий переконаний в найгіршому результаті ходу хвороба, свідомо чекає тяжких наслідків, постійно ставить запитання, ходить від одного лікаря до іншого, пригадує симптоми хвороби, які були у рідних, знаходить їх ознаки у себе.
- В іпохондричному варіанті менш виявлена тривога і сумніви, а більше переконання в наявності хвороби.
- При істеричному варіанті все оцінюється з перебільшенням. Надто емоційні, схильні до фантазій особистості, начебто “живуть” хворобою, надають їй значення надзвичайності, особливого, неповторного страждання. Вони потребують до себе підвищеної уваги, звинувачують оточуючих в нерозумінні, недостатньому співчутті до їх страждань.
- Ейфорично-анозогнозичний варіант – неувага до свого здоров’я, заперечення хвороби, відмова від досліджень і медичних призначень.На поведінку і реакцію хворого під час хвороби в першу чергу впливає структура особистості до хвороби. Вважається, що адекватність реакції залежить від ступеня зрілості особистості і її інтелектуальних можливостей. Так у інфантильних, незрілих особистостей з дитячими рисами поведінки, часті випадки витіснення і заперечення хвороби або “втеча у хворобу”. Для хворих із вираженими показниками інфантильності характерні такі ознаки:а) образливість, упертість, примхливість – риси, що властиві дитині;б) з боку емоційної сфери – підвищений поріг сприйняття та реагування щодо ситуацій, котрі являють собою загрозу чи небезпеку;в) в умовах раціонального інтелектуального мислення спостерігається певна поверховість, страждає здатність проникнення в суть речей, подій, відносин;г) у сфері життєвих цінностей спостерігається спрямованість на збереження звичних реальних ситуацій у своєму житті, нормативність.
Трапляються випадки коли хворий, охоплений передчуттям майбутньої біди, катастрофи, не знаходить собі місця, в нього накопичується підсвідомий острах. І як наслідок спостерігаються помітні зміни психічного стану людини. В таких випадках хворий скаржиться на відсутність апетиту, зацікавленості, тускніють навколишні барви, зникає інтерес до оточення, до симптоматики також приєднується втрата уваги, млявість. У бесіді психолога з такими клієнтами звертає на себе увагу надмірна зосередженість на своєму захворюванні, його можливих наслідках. 
Хочеться відзначити, що на реакцію особистості при соматичному захворюванні і підтримку цієї реакції впливають:
- характер діагнозу;
- зміна фізичної повноцінності і зовнішності;
- зміна положення в сім’ї, суспільстві;
- життєві обмеження, позбавлення, пов’язані з хворобою;
- необхідність лікуватись, операції.
Водночас відомий психіатр С.Я. Карпіловський вважає, що одним із важливих психологічних наслідків переживання наявності хвороби є почуття ізольованості від людей, які не мають потрібного досвіду переживання своєї іншості, існування в зоні відчуження, що в свою чергу спричиняє появі психосоматичних розладів. За таких обставин хворі відмічають не властиву їм раніше швидку стомлюваність, втрату спокою і внутрішньої врівноваженості, труднощі під час роботи, що вимагає зосередженої уваги і посидючості. Втома й одночасне збудження позбавляють їх чіткості думки та цілеспрямованої діяльності.
Хвороби, що обумовлені психосоматичними розладами
Різноманітні психосоматичні розлади поєднує одна загальна ознака – сполучення порушень психічної і соматичної сфери та пов’язані з цим особливості клінічного обстеження та лікування.
Серед традиційних психосоматичних захворювань лікарі та психологи виділяють найбільшу групу з, так званої “сімки психосоматики ”, до якої відносяться:
1) виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки;
2) неспецифічний виразковий коліт;
3) бронхіальна астма;
4) тиреотоксикоз (Базедова хвороба);
5) ессенціальна гіпертонія;
6) ревматоїдний артрит;
7) нейродерміт.
Зазначимо, що у Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10) окремий термін «психосоматичні хвороби» не використовується з огляду на його різноманітне значення в різних мовах та медичних традиціях. Проте психосоматичні розлади можуть класифікуватися в таких розділах МКХ-10: «Органічні, включаючи симптоматичні, психічні розлади» (рубрики F04-F07; «Невротичні, пов’язані зі стресом, і соматоформні розлади» (рубрики F44.4-F44.7 і F45 – соматоформні розлади); «Поведінкові синдроми, пов’язані з фізіологічними порушеннями і фізичними чинниками» (рубрики F50- F53).
Більшість психосоматичних досліджень говорять про тісний зв’язок емоцій, центральної нервової системи й імунної системи з онкологічними хворобами.
Безперечно, що онкологічне захворювання призводить до виникнення серйозних психосоціальних наслідків, ніж будь-яке інше захворювання. Це пояснюється тим, що воно асоціюється з потужними множинними стресами, котрі виникають із різних джерел, причому ці стреси впливають на людину на різних етапах розвитку захворювання.
Разом з тим останнім часом популярне твердження, що психосоматика онкозахворювань не має ніяких обґрунтувань. Стверджують, що людина, яка постійно переживає хронічний стрес через дію гормону кортизолу і запальні процеси, може мати ослаблення протипухлинних ланок імунітету, але це не є причиною раку. Ми більш детально тему психологічних особливостей хворих з онкологічною патологією, розглянемо в наступній статті.
Підсумуємо вищесказане – безперечно психосоматичні захворювання є наслідком проблем, що лежать в площині психоемоційної сфери і це зумовлює потребу у тісному співробітництві лікарів і психологів.
Психологічна допомога при психосоматичних захворюваннях
Розуміння основних положень генезу психосоматичних захворювань визначає основні принципи їх лікування.
При психосоматичних захворюваннях використовують різні види невербальної і напіввербальної психотерапії (тілесно-орієнтована терапія, дихальна гімнастика, аутотренінг, вправи з релаксації, музикальна терапія, танцювальна терапія, символдрама, гештальт-терапія, психодрама). Психоаналітична терапія може підключатися тільки на наступних етапах лікування, коли у пацієнта уже достатньо диференціюється структура “Я”, з’являться передумови для роботи з опірністю і розвивається здатність до символоутворення як умови ефективності вербальних інтеракцій.
В психотерапії психосоматичних захворювань особливо важливо навчити пацієнта переживати і виражати свої агресивні почуття – в тому числі у відношенні до близьких людей і психотерапевта.
За поради у разі психосоматичних захворювань звертайтеся до психологів нашого Центру, завжди будемо раді Вам допомогти!