Страх самотності після втрати близької людини
Коли приходить усвідомлення втрати, з’являються страхи –незахищеність, не впоратися з проблемами які можуть з’явитися у майбутньому, такі як виховання дітей, матеріальне забезпечення та елементарні побутові справи. Але все це складові одного страху – страху самотності. «Це усвідомлення себе як окремої сутності, усвідомлення стислості свого життєвого шляху, усвідомлення того, що вона [людина] незалежно від своєї волі народилася і проти своєї волі помре; того, що або вона помре раніше тих, кого вона любить, або вони помруть раніше за неї; усвідомлення своєї самотності й відчуженості, своєї безпорадності перед силами природи та суспільства – все це перетворює її самотнє, відокремлене існування в справжню каторгу»[1]. Такі вічні антропологічні питання як свобода вибору, відповідальність, відношення з людьми та світом, усвідомлення особистого буття і цінність інших людей постають у новому контексті.
Давайте спробуємо розібрати цей страх більш докладніше. Прихильники психоаналізу вважають, що корінь цього страху знаходиться у дитинстві – втрата значущого близького пояснюється неможливістю немовляти подбати про себе без матері, розрив з матір’ю для малюка означає вірну смерть. Ще один фактор формування такого страху – це загублена близькість з батьками, фізична та психологічна відстань з будь-яких причин.
З точки зору екзистенціалістів, справжнє буття формуються самостійними діями індивіда і не детерміновані зовнішніми обставинами. Здатність усвідомлювати, як феномен трансцендентальної свідомості, є джерелом творчої активності людини. Особистість вільна вибирати свої прагнення, цілі, задачі. Буття і є реалізацією, вираженням цієї свободи. «Людина засуджена бути вільною»[2]. Вільною від поганих думок, вільною від страху, вільною від стереотипних суджень. «Свобода – це екзістенціал людського існування, усвідомлюваний тоді, коли в індивіда руйнується віра в наявність вищого сенсу в самій світобудові» [3]. Герой роману Жана-Поля Сартра «Нудота» Антуан Рокантен говорить: «Я вільний: в моєму житті немає більше ніякого сенсу, все те, заради чого я пробував жити, звалилося, а нічого іншого я придумати не можу»[4].
Але це суто чоловічий філософський погляд в академічній психології. Їх свобода нагадує по своїм психологічним характеристикам жінку в перший період травматизації після втрати. Так, ми погоджуємося, що коли людина досягла психологічного стану Дорослого їй легше долати перешкоди, усвідомлювати все, що відбувається, приймати рішення і не чекати, коли хтось прийде і вирішить твої проблеми. Але жінка, яка є вдовою і матір’ю, не може бути не детермінована зовнішніми факторами і не може позбутися емоційних прив’язок. Це чоловік, коли полює на мамонта або захищає свою територію, може бути вільним, цілеспрямованим, наполегливим і навіть може собі дозволити розкіш ризикувати власним життям. А жінка, яка оберігає своїх дітей повинна виживати, зберігаючи сімейне вогнище. Бо якщо вона піде усвідомлювати сенс свого буття, подивиться в очі страху смерті, то в майбутньому її діти будуть потенційними клієнтами психоаналітиків.
Жіночий шлях подолання страху самотності не в усвідомленні того, що людина приходить у світ сама і йде з нього сама, а в прагненні заповнити порожнечу теплом і любов’ю.
- Фромм. Искусство любить: Пер. Л.А.Чернышевой, М.: Педагогика, 1990, с.4
- Красиков В.И. Философия как концептуальная рефлексия (Философская пропедевтика) – Кемерово: Кузбассвузиздат, 1999. – 416 с., с. 211
- Бурханов А. Р. Жан-Поль Сартр об экзистенциалах человеческого бытия // Вестник БГУ. 2011. №14. С.42-47
- Сартр Ж.-П. Тошнота. Избр. произв. – М.: Политиздат, 1992. – С. 15–176, с. 157
Автор Лариса Рибик