«Вже не живу лише минулим, але й у майбутнє дивитись ще не можу…»
Якщо ви вже пройшли ту стадію горювання, коли скорботний зазвичай живе лише спогадами та не бажає повертатися в теперішнє, це зовсім не означає, що ви готові сміливо дивитися у майбутнє.
Не вимагайте цього від себе, адже із втратою руйнується наше бачення власного майбутнього. Чому?
Річ у тім, що у всіх наших мріях та планах за замовчуванням була й рідна людина, яку ми втратили.
Погодьтесь, коли ми мріємо про нову оселю, це мрія не лише про нові стіни. Це про те, як вам із родиною буде добре жити в новому помешканні. Коли плануємо другу дитину, то не уявляємо себе з немовлям у вакуумі. Навпаки, малюємо собі картини, як родина стане більшою, як усі радітимуть появі нового маленького члена сім’ї.
Тобто, близькі та кохані люди – це невід’ємна частина наших мрій та планів. Зі смертю когось рідного, майбутнє, яке ви планували собі до втрати, стає неможливим та нездійсненним в тому вигляді, в якому ви його собі намріяли раніше.
У стані, коли мрії та плани зруйновані, а ви відчуваєте лише горе, невимовний біль та сум за померлим, сміливо дивитися у власне майбутнє та коригувати його з урахуванням реальної ситуації просто нездійсненне завдання.
До того ж, страх майбутнього може бути пов’язаний з тим, що тепер ми вже маємо досвід втрати, розуміємо, як це страшно і боляче, і боїмося, що ця втрата – не остання.
А ще, у цьому стані ми боїмося навіть нашого теперішнього. Адже із втратою, навіть коли це стосується втрати здоров’я або фінансової стабільності, ми вже не маємо можливість застосовувати ті моделі, що мали раніше. Простіше, ми просто не знаємо що робити.
З втратою близької людини ми також втрачаємо певну соціальну роль, своє звичне життя, його ритм, комфортність та передбачуваність. Але йти у нову соціальну роль складно і страшно. Це надто різкі зміни, нове навантаження, нові соціальні зв’язки, до яких ми просто не готові у стані переживання горя втрати. Як наслідок, ми починаємо блокувати усі зміни, що мають відбутися в нашому сьогоденні.
Тож, якщо ви не можете дивитися у власне майбутнє, не бачите його, – це нормально і природно. Але це не минеться саме по собі. Над цим потрібно працювати.
Ви маєте поступово вчитися знов бачити своє майбутнє, будувати плани і мріяти.