Дорослий не витримує горе дитини. Що з цим робити?
Коли ми переживаємо горе від втрати рідної людини, нам невимовно боляче. І, дивлячись на власну дитину, ми розуміємо, що вочевидь їй теж боляче, вона теж горює.
Але у власному горі дорослі часто потрапляють в оману щодо того, як їхня дитина переживає втрату. Відбувається, ніби, злиття власних та дитячих переживань.
І саме в цей момент дорослий не витримує горя дитини. Не витримує того, як, йому здається, дитина переживає втрату, як їй боляче, навіть якщо дитина цього не показує.
Що робити?
✤ Не намагайтесь постійно перемикати увагу дитини, відволікати її, уникати болісної теми. Дитина побачить в цьому лише те, що її біль не бачать і не визнають. Тож, якщо її горе не має права на існування, вона буде щосили прагнути придушити власні емоції та їхні зовнішні прояви.
✤ Діти, на відміну від дорослих, ще не мають великого життєвого досвіду, розуміння, як треба себе вести, певної моделі горювання. Тож, до дитини точно варто донести, що з нею все нормально, вона має право на власні емоції і почуття, все, що вона відчуває, є абсолютно природним.
✤ Не додумуйте за дитину: що в неї в голові, що вона відчуває. «Він не витримає таких розмов. Ця тема для нього занадто важка», – це тільки ваші переконання. Погодьтесь з тим, що це лише припущення, і вам стане значно легше розмовляти з власною дитиною.
✤ Не будуйте здогадок. Прямо запитайте дитину про те, як вона почувається, чого хоче. Поясніть, що ви не можете повернути рідну людину, яка пішла, і запропонуйте щось з того, що можна зробити разом: випити чаю, прогулятися парком, обійнятися, мовчки помалювати.
✤ Не вимагайте від себе чогось особливого у підтримці дитини в горі втрати. Будьте чесними і щирими. Покажіть дитині, що здатні витримати її біль, що готові розділяти її горе і власне, що ви поруч.
І не тягніть дитину силоміць у «світле майбутнє». Вона дійде туди власним темпом.
Тож, дайте їй право на власні почуття та емоції та час, щоб пройти крізь горе.