Горе і траурні ритуали.
Якщо горе – це внутрішні процеси, пов’язані з переживанням втрати, то жалоба та траурні ритуали – це зовнішнє відображення цього горювання.
Хтось скаже, що зараз немає якихось сталих ритуалів або канонів жалоби, тож кожен може проявляти своє горе та скорботу назовні так, як йому комфортно та як вважає за потрібне.
Це дійсно так. Але і в цій темі є важливі нюанси.
● Дійсно, зараз у всьому світі відбуваються процеси, що впливають на втрату давніх традицій та ритуалів, пов’язаних з переживанням втрати близької людини. Ми не знаємо, як робити, або не хочемо робити так, як колись. Тож, дивимось на інших і обираємо ту, модель, що є нам близькою та комфортною.
● Навіть за відсутності у вас знань або бажання виконувати певні траурні ритуали, вони необхідні передусім вам самим. Щоб не провалюватись у страх і біль всередині себе, важливо вивантажувати їх назовні, у певні ритуальні дії: похід до церкви або на цвинтар, приготування улюблених страв померлого, написання листів тому, хто вже не поруч.
● В кожного з нас є своя власна модель горювання і демонстрації переживання втрати, поведінки у скорботі. І вони не пов’язані між собою. Те, як ми горюємо, і те, що при цьому показуємо соціуму – абсолютно різні речі. Один і в горі як «відкрита книга», а інший вважає, що його горе – надто особисте і нікого не стосується.
● На жаль, скорботні, що демонструють назовні не зовсім те, що вважається соціумом як «правильна» жалоба, не дотримуються певних ритуалів, доволі часто стикаються з непорозумінням і осудом. Удова «мало плаче» або «багато посміхається», тож, мабуть, не так вже і кохала свого чоловіка. Абсурд?
Не робіть висновки. Не навішуйте ярликів. Не засуджуйте.
Кожен, хто втратив близьку людину, горює так, як може. І має на це повне право.