Як із втратою близької людини не загубити частинку себе
Ненаситність гіркоти більше апетиту будь-якого звіра й подібно до вогню випалює паростки життя всередині людини. З кожним зануренням у цей стан, психіка перебуває в стресі, який залишає спочатку непомітний, але згубний відбиток на сприйнятті.
З кожною ітерацією, подальшим порціонуванням негативу, яскравість фарб у світі тьмяніє й рецепторна діяльність людини відмовляється розрізняти смакові відтінки. Особистість стає аморфною, апатичною.
А гіркота подібна паразиту — жадібно буде поїдати людину зсередини, поки не доведе до повної знемоги.
Одного разу посіяне порочне зерно розростається до неймовірних масштабів і заповнює собою всю свідомість — людина втрачає смак до життя.
До чого приводить людину такий стан
А тим часом в особистості назріває конфлікт. Відвідують смутні сумніви на рахунок зворотності подій: можна було щось зробити і запобігти горю, що все можна виправити. Оптимізм стає дією на зло.
Неможливість виправити все в реальному світі, спонукає мозок шукати виправдання й порятунок у голові: знайти рішення, вибудувати «зручну» версію подій, звинуватити когось, знайти «найбільше зло у світі».
І так втрата близької людини віддаляє особистість від всього світу. Вона стає ізгоєм, супротивною сама собі й ненависною для навколишнього середовища. Попри марність і безглуздя боротьби із соціумом, свідомість боїться визнати, що все скінчено. Адже важливий сам шлях, а не кінцева мета.
Але на жаль, така стежка приводить у нікуди.
Як знайти собі місце у світі, який несподівано став порожнім
Світ нескінченно рухається вперед — динаміка у всіх проявах. Дорослішання, розвиток, становлення, в’янення і зміна мірності — усе це неодмінні процеси. Неприйняття цих етапів ускладнює розуміння речей світобудови. Відмова розуміти тягне за собою заперечення, а після нього — зречення, що призводить до смерті.
Усе логічно, адже проєктування такої програми у свідомості говорить про те, що організм не хоче більше функціонувати, а отже підлягає усуненню.
І таким неочевидним ходом думок, людина, що перебуває в горі й розчаруванні, підсилює інстинкт смерті й руйнує повністю все, що стосується її. Вона завдає болю близьким і тим самим продовжує порочне коло негативних відчуттів. Це прояв егоїзму і прямої безвідповідальності.
І все через те, що людина не навчена приймати явища в їх природному значенні — вона є не «стороннім спостерігачем», а активним учасником.
Як запобігти самопоїдання й що робити?
Безсумнівно, смерть близького родича або навіть дитини — невимовне горе. Але не варто забувати, що життя без упину тече, а місія людини на Землі триває.
Подумайте — що сказала б ваша дитина чи померлий член сім’ї, побачивши вас у такому деструктивному стані? Хіба вони цього бажали б своїм нащадкам та близьким?
Будьте мудрішими, спостерігайте за Природою — у ній є всі відповіді на ваші переживання й життєві ситуації. Не забувайте, що хтось дивиться на вас також, як і ви спостерігаєте за кимось. Поганий приклад заразливий, а хороший — виліковує.
Запам’ятайте — усе залежить від вас і вашого сприйняття.