АНАТОМІЯ ГОРЯ
При переживанні втрати у людини проходить два процеси – зовнішній, який ми називаємо траур, та внутрішній – горе. Горе – це суб’єктивний стан, який виникає спонтанно після будь якої втрати та характеризується комплексом різноманітних почуттів та емоцій, а траур – це набір ритуалів та поведінкових шаблонів, що предписані традицією. Горе, як суб’єктивний стан, має коріння в культурі, яка культивує індивідуальний досвід.
На біологічному рівні горе універсальне – люди відчувають сум у кожній культурі. Подібну поведінку демонструють тварини та птахи, що може бути розцінено як інстинктивна реакція, сформована еволюційним розвитком та запрограмована в нашому генетичному спадку.
На емоційному рівні горе – це взаємодія смутку з такими фундаментальними емоціями як гнів і страх та з почуттями провини, сорому, самотності, пригніченості, досади, жалю, фрустрації, заздрості, любові.
Е. Ліндеманн запропонував такі основні положення феноменів горя: горе – це певний синдром з психічною та соматичною симптоматикою, що може виникати відразу ж після кризи. Синдром може бути відстроченим, може явно не виявлятися або, навпаки, проявлятися в надмірно підкресленому вигляді [1].
До психічних симптомів відносяться – емоційна напруга, відчуття нереальності; емоційна дистанція з оточуючими, почуття соціальної та емоційної самотності; почуття провини, як реальної, так і уявної; ворожі реакції; втрата форм соціальної активності та колишніх, природних моделей поведінки.
До соматичних симптомів відносяться – фізичне страждання у вигляді періодичних нападів, тривалістю від декількох хвилин до години зі спазмами в горлі, припадками задухи, прискореним диханням і постійною потребою зітхнути; втрата апетиту та м’язової сили; можливо поява симптомів останнього захворювання померлого; виникнення певного захворювання, а саме ряду психосоматичних станів.
Процес переживання втрати може протікати як «нормальне» горе та як «ускладнене» горе, альтернативні назви – тривалі розлади скорботи, травматичне горе, патологічне горе, невирішене горе, хронічне горе, перебільшення скорботи. Різниця між нормою і патологією полягає в інтенсивності переживання, у тривалості й у хворобливості реакцій.
Ускладнене горе може проявитися на різних етапах. Основні фактори, що провокують патологічні прояви – раптовість втрати, невизначеність втрати (пропавши безвісти), кількість втрат (що призводить до перевантаження скорботи), досвід переживання попередніх втрат, додаткові стрес-фактори та особистісні характеристики людини, яка переживає горе [2].
Ускладнене горе можна умовно поділити на наступні типи – хронічне, або пролонговане горе; відкладене горе; перебільшене горе; замасковане горе [3].
Хронічне горе характеризується тривалим терміном, іноді декілька років. Хоча втрати та є невіддільною частиною життя, важкі втрати порушують особисті кордони й руйнують ілюзії контролю та безпеки. Тому процес переживання горя може трансформуватися в розвиток хвороби: людина як би «застряє» на певній стадії синдрому втрати. Найчастіше такі зупинки відбуваються на гострій стадії, посилюються і зберігаються протягом тривалого часу симптоми, характерні для цього періоду.
Відкладене горе – це реакції із затримкою скорботи, іноді їх називають пригніченими, подавленими, або відкладеними реакціями скорботи. Людина може мати емоційні реакції на момент втрати, але вони пригнічуються з різних причин. Фактори які затримують переживання горя можуть включати: перемикання уваги на негайні потреби (діти, побут т. ін.); заборона на прояв емоцій, як внутрішня, так і зовнішня, в тому числі й стигматизація відкритої скорботи; неприйняття факту смерті тощо.
Перебільшене горе – це процес при якому людина переживає посилення реакцій нормального горя. Відчувається емоційне перевантаження, що стає наслідком порушення адаптації. Перебільшені реакції призводять до депресії, підвищеної тривожності, розвитку фобій, які виникають в контексті втрати та розвитку залежності (наркотичної або алкогольної).
Замасковане горе – це непроявлене горе, тобто свідоме, чи несвідоме пригнічення вираження реакцій скорботи. Якщо людина не може пережити відкрито своє горе, то психіка відреагує одним з двох способів: фізичними симптомами або розвитком дезадаптивної поведінки. Іноді людина не може витримати напруги скорботи й тоді включаються механізми захисту, такі як ігнорування або блокування емоцій.
Переживання втрати – процес, що містить багаторівневі психологічні зміни. Для особистості формуються нова психологічна реальність, що впливає на психологічну адаптацію в нових, часто кардинально нових умовах існування. Цей процес називається «робота горя» – термін, запропонований Фрейдом для опису внутрішнього і зовнішнього врегулювання, яке людина повинна провести після втрати [4].
Цей психічний процес розвивається за своїми «законами жанру». «Його сутність універсальна, незмінна і не залежить від того, що саме втратив суб’єкт» [5, с.167]. Багато вчених, які займаються проблемами танатології й роботою з травмами та кризами, поділяють думку, що при певній індивідуальній тривалості та інтенсивності, яка залежить від багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, переживання горя протікає однаково.
Зміни відбуваються поступово і зовнішній процес трауру впливає на внутрішні переживання та навпаки, просу переживання горя має зовнішні прояви й впливає на траур. Ці процеси розглядалися різними теоретиками як етапи, фази та завдання. Труднощі з застосуванням сценарного підходу полягають у тому, що люди не проходять всі стадії по черзі, пункт за пунктом. Очікування, що хтось пройде їх буквально, як вони описані є, марними. В сучасних дослідженнях психології горя виділяють від 3 до 12 стадій, або етапів. Основна складність використання цих класифікацій полягає в відсутності чітких меж між стадіями, а періодично виникають рецидиви симптоматики, коли людина повертається на вже минулу, начебто успішно прожиту стадію. Ми виділили 5 етапів — шок та заперечення, усвідомлення, дезорганізації, пошук нового сенсу, реорганізації.
Горе – досить складний та тривалий процес, за допомогою якого людина працює з болем втрати, знову знаходячи себе. Відкрите проживання всіх емоцій і проходження всіх етапів – це процес функціональної необхідності, але не слабкості [6].
Одна з найбільших перешкод в роботі горя полягає в тому, що багато людей намагаються уникнути сильного страждання, пов’язаного з переживанням горя, і ухилитися від вираження емоцій, необхідних для горювання. Як можна побачити у вищевикладеному, це не буде мати добрих наслідків, тому зверніться за допомогою психолога, щоб уникнути будь-яких патологічних реакцій.
Список використаних джерел:
- Линдеманн Э. Клиника острого горя.Психология эмоций. Тексты / под ред. В. К. Вилюнаса, Ю. Б. Гиппенрейтер. М., 1984. С. 212–
- Рибик Л. А. Теоретико-прикладні засади надання психологічної допомоги дружинам правоохоронців, загиблих при виконанні службових обов’язків. – автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.0 Київ, 2019. 24 с.
- Worden J. W. Grief Counseling and Grief Therapy: A Handbook forthe Mental Health Professional. SpringerPublishingCompany, 2001. 158 р
- Зигмунд Фрейд.Печаль и меланхолия. Психология эмоций. Тексты / В.К.Вилюнаса, Ю.Б.Гиппенрейтер.. — Изд-во Моск. ун-та. — 1984.
- Байєр О. О. Життєві кризи особистості : навч. посібник. Дніпропетровськ : Дніпропетр. нац. ун-т, 2010. 244 с.
- Меновщиков В. Ю. Робота с кризисными и проблемными ситуациями. [2-e изд.]. М. : Смысл, 2005. 182 с.
Автор статті, спеціаліст терапії горя – Лариса Рибик